Оксана Лопоха
Художник, CG Artist, кераміст
Оксана Лопоха
Народилася 1986 року, Україна
Я навчалася образотворчому та декоративно-прикладному мистецтву в Київській державній академії декоративно-прикладного мистецтва та дизайну імені Михайла Бойчука, і понад дванадцять років професійно працюю художником-візуалістом та ілюстратором. Це подвійне підґрунтя, академічне та прикладне, формує все, що я створюю: класична чутливість до малюнка, перенесена в сучасну графічну мову.
Моя робота зосереджена на антропоморфних фігурах, у яких тіло стає носієм стану. Мене приваблюють відчуття, які зазвичай прослизають повз нас, перш ніж їх можна назвати: внутрішня напруга, нерухомість, мить перед тим, як щось розривається. Орнаментальна структура, стилізовані людські форми та символічні природні елементи функціонують як візуальні метафори емоційних та психологічних станів, а не як декорація.
Мої картини часто дзеркальні та симетричні. Це не формальна перевага, а пошук опори. Симетрія для мене – це рівновага, яку ми заслужили, а не припустили, спосіб знайти логічну гармонію в неспокійний час. Я вважаю ці композиції безпечними просторами, місцями, де можна пережити горе, світло надії чи заземлену тишу, а не пояснити.
Дослідження, що лежить в основі цієї роботи, спирається на особисту міфологію та культурні рефлексії, що кореняться в українській візуальній спадщині, стилі модерн та сецесії, а також на архетипні образи. Поряд з живописом я працюю з керамікою, скульптурою та змішаною технікою, і зараз розробляю мультимедійний проект, побудований навколо семи архетипів богинь, поєднуючи прозу, оригінальну ілюстрацію та музику.
Я хочу, щоб картина утримувала нерухому точку в гучному світі: поверхню, яка запрошує на споглядання, де гармонії дозволено говорити сама за себе.
Народилася 1986 року, Україна
Я навчалася образотворчому та декоративно-прикладному мистецтву в Київській державній академії декоративно-прикладного мистецтва та дизайну імені Михайла Бойчука, і понад дванадцять років професійно працюю художником-візуалістом та ілюстратором. Це подвійне підґрунтя, академічне та прикладне, формує все, що я створюю: класична чутливість до малюнка, перенесена в сучасну графічну мову.
Моя робота зосереджена на антропоморфних фігурах, у яких тіло стає носієм стану. Мене приваблюють відчуття, які зазвичай прослизають повз нас, перш ніж їх можна назвати: внутрішня напруга, нерухомість, мить перед тим, як щось розривається. Орнаментальна структура, стилізовані людські форми та символічні природні елементи функціонують як візуальні метафори емоційних та психологічних станів, а не як декорація.
Мої картини часто дзеркальні та симетричні. Це не формальна перевага, а пошук опори. Симетрія для мене – це рівновага, яку ми заслужили, а не припустили, спосіб знайти логічну гармонію в неспокійний час. Я вважаю ці композиції безпечними просторами, місцями, де можна пережити горе, світло надії чи заземлену тишу, а не пояснити.
Дослідження, що лежить в основі цієї роботи, спирається на особисту міфологію та культурні рефлексії, що кореняться в українській візуальній спадщині, стилі модерн та сецесії, а також на архетипні образи. Поряд з живописом я працюю з керамікою, скульптурою та змішаною технікою, і зараз розробляю мультимедійний проект, побудований навколо семи архетипів богинь, поєднуючи прозу, оригінальну ілюстрацію та музику.
Я хочу, щоб картина утримувала нерухому точку в гучному світі: поверхню, яка запрошує на споглядання, де гармонії дозволено говорити сама за себе.
НАВЧАННЯ
2021
Курс: Дизайн оточення для кіно, Міжнародна школа комп'ютерної графіки та малюнку ArtCraft
2009
Спеціальність: Дизайнер інтер'єру, Школа архітектурного дизайну, навчальний центр 'Успіх'(Київ)
2005 - 2011
Спеціальність: Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво, Київська державна академія декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука
НАГОРОДИ ТА ДОСЯГНЕННЯ
2021
Переможець, Конкурс ескізів для ювелірного бренду Kochut(Україна)
ІЛЮСТРАЦІЇ
2018
Дитяча книга 'Шармузіки. За межами Великої Галявини', Тім Брік
Моя мистецька практика зосереджена на створенні антропоморфних образів, де тіло постає носієм стану. Я вхоплюю відчуття, які зазвичай вислизають: внутрішню напругу, тишу або передчуття вибуху. Мої роботи часто дзеркальні, симетричні, таким чином я шукаю статику , опору в своїх думках, логічну гармонію в неспокійний час. Це «безпечні простори», там я преживаю сльозі, світіло надії, або приземлений спокій споглядання.
Я працюю з тілом як з первинним знанням. Раніше за будь-яку думку в нас відбувається щось фізичне: перехоплює подих, стискається щелепа, тепліє під ребрами. Мої фігури виростають саме звідти, з тієї миті, коли стан уже є, а слова для нього ще не знайшлися. Тому вони антропоморфні, але не портретні. Мені потрібна не конкретна жінка, а те положення тіла, у якому впізнає себе багато хто.
Робота починається не з задуму, а з руки. Я не будую концепцію наперед і не ілюструю готову ідею, а веду лінію доти, доки з неї не проступить ритм, який я впізнаю. Іноді це один ескіз, зроблений за хвилину, і далі кілька тижнів роботи полягають у тому, щоб не зрадити його. Дванадцять років у цифровій ілюстрації навчили мене точності й дисципліни, але саме в живописі я дозволяю собі не знати наперед, чим усе закінчиться.
Мої композиції часто дзеркальні. Це не декоративний прийом і не любов до порядку. Симетрія для мене — рівновага, яку треба заробити, а не отримати на початку; спосіб знайти опору в час, коли зовні опори немає. Дзеркальність утримує форму так само, як людина утримує себе, коли все хитається. У цьому сенсі кожна робота є місцем, куди можна зайти й побути: там проживається горе, або світло надії, або приземлений спокій споглядання, і жодне з цих станів не треба пояснювати.
Візуальна мова, до якої я приходжу, живиться модерном і Сецесією, орнаментальними структурами української спадщини, архетипними образами й символікою природних форм. Мене цікавить те, що передається без перекладу і працює через впізнавання, а не через тлумачення.
Останні роки я рухаюся від окремих полотен до цілісних світів. Мій мультимедійний проєкт про сім богинь поєднує прозу, живопис і музику, бо архетип не вміщається в одну форму й потребує кількох одночасно. Кераміка, скульптура, робота з матеріалом руками — частина того самого руху: повернення до тіла, до маси, до опору матеріалу, який не дає збрехати.
Я хочу, щоб картина тримала нерухому точку в гучному світі. Не давала відповідей, а створювала тишу, у якій людина чує власну.
Контакти